Учень запитав мудреця:
— Учителю, чи ворожий навколишній світ для людини? Чи несе людині добро?
— Я розповім тобі притчу про те, як ставиться світ до людини, — сказав Учитель.
За сивої давнини жив великий правитель. Він наказав побудувати великий палац. Там було багато чого цікавого. Була там і велика кімната, де всі стіни, стеля, підлога й двері були дзеркальними. Дзеркала були настільки прозорими, що той, хто дивився в них, не одразу розумів, що перед ним лише дзеркало. Крім того, стіни цієї кімнати були зроблені так, що утворювалось велике відлуння. Запитаєш: «Хто ти?» — і почуєш у відповідь: «Хто ти? Хто ти? Хто ти?»
Одного разу до цієї кімнати забіг собака й остовпів — ціла зграя величезних псів оточила його звідусюди, згори і знизу. Собака на всяк випадок показав зуби — й усі пси вишкірилися на нього. Перелякавшись, пес голосно гавкнув. Луна повторила. Пес гарчав дедалі голосніше. Відлуння не відставало. Собака кидався з боку в бік — його відображення також метушилося навкруги. Рано-вранці служники знайшли труп собаки, оточений тисячами мертвих собак. У кімнаті не було нікого, хто б міг заподіяти йому шкоди. Пес загинув у боротьбі із власним відображенням.
Тепер ти усвідомив, що світ не несе ні добра, ні зла людині? Він байдужий до людини. Все, що оточує нас, є всього-на-всього відображенням того, що ми робимо, наших думок, слів, бажань. Світ — це просто велике дзеркало.
Немає коментарів:
Дописати коментар